Хоча, ні, вона не піде, дуже любить рано спати,
Дві години треба часу, щоби з ліжка її зняти.
Встану рано і тихенько, щоби півнів не збудити
Через поле городами я піду в далекі гори.

Ще всі зорі не погасли, я вже лісом чимчикую,
А по заду хтось крадеться, але я його не чую.
Трісла гілка, чути подих та мені зовсім не страшно,
Бо мене чека товариш. Він володар цього лісу.

Не лісник він і не власник вже яких у нас немало,
І скажу вам по секрету – він не любить їсти сало.
І не любить він компаній галасливих і надмірних,
І таких ви не знайдете серед друзів самих вірних.

Круто стежка йде у гору, поворот он за сосною,
Скаче білка по деревах, а малинник за горою.
Ще іти чуть-чуть лишилось, сім кілометрів із гаком,
Гак – це десь ще зо дві милі стрімко в гору й майже… боком.

Час іде, долаю відстань, сонце сходить, мокрі ноги,
За смерекою стрімкою я звертаю вже з дороги.
Він сидить мене чекає, велетенський і здоровий,
Я його ще пам’ятаю, як він був мені по пояс.

Він стає на задні лапи і реве мені щосили,
Ніби каже: «Дочекався, нуж бо разом по малину!»
Два відра йому вручаю, тих, що з квасом я доставив,
Швидко він їх випиває і киває: «Йди за мною».

Слухаю його я радо, бо не любить він відмови,
Крізь кущі я продираюсь по протоптаній дорозі.
Ось й малинник, все червоне, крупні ягоди й пахучі,
Знає толк в малині добрій друг великий і могучий.

Два відра повніють швидко, руки й губи вже червоні,
Сонце, гори, свіжість, зелень і повітря б’ють у скроні.
Час уже й домів вертатись, сяду, трохи відпочину,
Вип’ю квасу разом з другом, іншим разом візьму пива.

Як уже ви здогадались друг мій – це ведмідь кудлатий
Кривоногий, з чорним носом, з кігтями на усіх лапах.
Він мене не дасть у кривду, друзі ми оба з дитинства,
Ще мене як загубили у малиннику (от свинство!).

Ось тоді ми й подружились, й відступила вся тривога,
Добре, що не мав я пива, бо зібралась б вся барлога.
Я тепер проблем не маю ні з малиною ні з медом,
І простори розсікаю із коричневим ведмедем.

Хто не вірить – завітайте, я покажу вам друзяку,
Та всі ті хто вже побачив – дременули з переляку.
Радо прошу любі гості, як знайдете трохи часу,
То приходьте й не забудьте хоча б два відра із квасом.

автор: Дмитро Вільха