Похильні Джурова, Снятнський р-н, Івано-Франківська обл.
Розгалуження ходів у Брусневій похильні.
Приблизно 14-12 млн.р.тому, в епоху середнього міоцену, територія сучасного Покуття мала дещо незвичний "екзотичний" вигляд. Тоді тут знаходилося тепле Сарматське море, що внаслідок піднімання Передкарпаття та Поділля поступово відступало в південно-східному напрямку залишаючи по собі мілководні лагуни. З молодих невисоких Карпатських гір, що знаходилися тоді на 20-30км південно-західніше, збігали численні ріки, які при впадінні в море-лагуну створили алювіальний конус виносу. На цих дельтах та берегах лагун утворилися великі заплавні ліси та зарослі рослинністю болота. Ліс жив-помирав і за сотні тисяч років у цих болотах утворився потужний пласт торфу, який під тиском перекриваючих осадків перетворювався на буре вугілля. Внаслідок постійних коливань земної поверхні така екосистема пару разів виникала та відмирала. Так утворилися декілька пластів вугілля, що залягають на різній глибині в Коломийському(Ковалівка-Мишин) та Снятинському(Джурів-Новоселиця) районах.
Шахтним методом буре вугілля на Покутті почали добувати ще за матінки Австрії у ХІХ столітті. У 1863р. в копальні у Джурові було видобуто 175 тисяч центнерів лігніту. Докладно відомо про такі історичні шахти в околицях Джурова як "Зігмунд", "Леопольд", "Гелєна" за Австро-Угорської імперії, про шахту "Кальор" за Польщі(з глибиною шиба-ствола 30м) якою керував талановитий інженер Корнелій Сербинський, та про шахти радянського періоду. Із-за невисокої калорійності та нерентабельності видобутку у 60-их роках минулого століття видобуток вугілля на Прикарпатті припинився, останню шахту закрили 1.01.1968р.
Буре вугілля - лігніт знаходиться тут переважно на невеликих глибинах 7-30м (хоча відомо про залягання на глибинах 50-100м), а потужність пластів 0,1-0,5м. Видобуток вівся переважно шахтним методом, а та як шахти постійно затоплювалися, а стволи копалися у нестабільних породах - про їх теоретичне існування, мабуть, вже можна забути. Відомо лише про 2 похильні (фактично це штольні) які збереглися у щільних пісковиках до нашого часу. На їх пошук і дослідження сучасного стану ми відправилися у лютому 2016. Про це - фото і розповідь далі.
Художня інтерпретація буровугільного лісу в неогеновий період. Можливо саме так колись виглядало Покуття між с.Ковалівка та с.Джурів.
У селі Джурів Снятинського р-ну спершу йдемо до Атаманюка Мирослава Степановича. Його дім знаходиться за декількасот метрів від входу до підземель. Саме йому належить дослідження шахтарської справи та копалень у цьому регіоні - у 2013р Мирослав Степанович опублікував краєзнавичий нарис "Вугільні копальні Джурова та Новоселиці". Завдяки facebook він вийшов на нас, а ми завжди раді покопати щось "невідоме і перспективне" :)
Про цю людину можна написати окрему розповідь. Незважаючи на поважний вік, Мирослав Степанович - неймовірно позитивна і натхненна людина. Він - дослідник і фотограф натураліст - від чорно-білої плівкової епохи до сучасної матрично-фотошопної. В його колекції тисячі знимків диких, рідкісних тварин і рослин Карпат та Покуття, автор декількох фотоальбомів про природу краю. Було дуже цікаво спілкуватися з цією людиною, людиною "своєї справи". Це зруйнувало мені стереотип, що старші люди одні зануди і говорити можуть лише про те, що побачуть по ящику чи "от колись жити було краще".
Від нього дізнаємося про місцезнаходження та сучасний стан копалень. До нашого часу збереглися 2 похильні - Хрущева похильня і Бруснева похильня. В другій обвалилися входи і попасти в середину наразі неможливо. В цікавій розмові час швидко спливає, але нам не терпиться відправитися на розвідку, тому прощаємося.
Автор зі своєю книгою.
Спершу вирушаємо на пошуки Брусневої похильні. Вона розташована у лісі навпроти села в урочищі Брусні. Для цього потрібно перейти річку Рибниця, моста тут вже давно не існує. Про природу Джурівського лісу М.С. випустив окремий фотоальбом - тут живе багато цікавих рідкісних тварин і рослин.
Річка Рибниця - права притока Пруту.
Ці пагорби порослі лісом - можуть бути пронизані підземеллями як швейцарський сир, точно відомо про 2 штольні, але можливо в середині ще збереглися штреки і крешляги інших шахт, яких тут було безліч. Підділля - так називається рівнина між Рибницею і Джурівським лісом.
В урочищі Брусні, на лівій стороні струмка, можна спостерігати відслонення складене пісковиками та аргілітами між якими чітко прослідковується шар лігніту товщиною 5-8см. Це верхній, наймолодший, пласт вугілля.
Бруснева похильня
Долиною урочища Брусні протікає струмок, він періодично вимиває з берегів скам'янілі молюски та дерева, зуби мамонтів. У схилі урочища знаходиться два входи до Брусневої похильні. Один з них закритий обваленим деревом, інший частково засипаний і використовується борсуками як вхід у свою нору. Його ми і вирішили відкопати. Трохи роботи - і нам відкривається прохід в підземелля. Всюди чути сильний характерний звіриний запах, десь тут зимує борсуча сім'я. "Ти лізеш без лопати??- А якщо борсуки нападуть?":)) На стінах спостерігаємо безліч записів попередніх відвідувачів 1978р, 68, 61, 57 і навіть 1911рік...
Розкопуємо "борсучий" вхід до похильні.
Наразі нікому зі старожилів невідомо хто копав ці тунелі, кому належала ця похильня. Відомо лише, що вона дуже стара, ще з Австро-Угорського періоду. Також тут знаходилася криївка воїнів УПА, з нею пов'язана трагічна історія загибелі вояка під псевдонімом "Мандрівник"... Розказують, що раніше цими тунелями можна було пройти під пагорбом і вийти з іншої сторони, а це 300м по прямій. У минулому столітті ніби ще був вхід з іншої сторони, це інтригує нас найбільше.
Середня висота головного штреку Брусневої похильні - близько 85см. Всі ходи в тій чи іншій мірі засипані, тому оцінити реальну висоту важко.
Через 16м від входу знаходиться перехрестя штреків - від "борсучого" входу і від "головного" (він завалений деревом, але там видніється просвіт). Ліземо далі трапецієподібним ходом який дещо вигинається, а потім різко повертає і на віддалі 39м від входу попадаємо у кімнату з параметрами 382*220см і висотою 175см. У стінах - ніші для свічок, багато написів. Зі стелі звисає безліч кордицепсів - таких досить милих і цікавих грибочків, про них гарну фотопідбірку рекомендую проглянути тут (приємного перегляду ;) ). Із зали розходяться 4 тунелі. 3 у сторону виходу і один далі в глибину пагорба. Його вирішуємо спробувати пройти далі.
Кімната в штольні названа нами "Зала Кордицепсів" через гриби роду cordyceps, які поширені тут. Висота зали - 175см. Можливо, саме тут переховувалися вояки УПА.
Гриби роду cordyceps славляться тим, що "ефектно" паразитують на комахах. Спори гриба попадають на волосисту поверхню мух(як на фото) і проростають в тіло хазяїна. Комаха гине прикріпленою до поверхні, а в тілі повноцінно розвивається міцелій кордицепса :)
Тут їх багато і в різних стадіях, а може і різних видів - цих кордицепсів. Також можна спостерігати ще живих комах, але впевнений що вони вже заражені і приречені.
Тут проблема в тому, що ці подальші ходи фактично повністю засипані і залишається лише 10-20см просвіту. Шахтарі спеціально закладали за собою штреки, але як це робилося (щоб не вивозити породу на поверхню), для чого і як задалеко - залишається загадкою і далі. Можливо щоб не осипалися тунелі, можливо щоб не лазив ніхто після завершення видобутку. Ми сподівалися що це лише "пробка" на пару метрів. Пісок копався легко. Пройшли 6 метрів, дихати ставало все важче і жаркіше, в переді - все далі так сумно і безнадійно. Спробували залізти в якесь бічне маленьке віконечко (теж не зрозуміло для чого зроблено - бо пролізти в природні розміри не вдалося, а коли продовбалися - виявили що воно розширюється далі, отже, мабуть, робили його з іншої сторони...). Потім вирішили копати правий крешляг(квершлаг), що відходив від перехрестя біля входу. Він був засипаний глеєм(аргілітом-глиною) і різко піднімався вгору з амплітудою до 5м, отже до поверхні. Між іншим, засипаний він був поверх написів 1957-61их років... тоді хто це робив? можливо ця частина новіша? бо якщо копали за австрії то хто засипав за совка? природньо - сумніваюся. Врешті-решт пролізли аж до опал - ніш де на контакті пісковик-аргіліт вибиралося власне вугілля. І справді - видніється пласт лігніту, що стирчить із глею.
Onyx підсвічує прокопаний нами засипаний тунель.
Так копали, пролазили, а потім ще і топозйомили аж до пізньої ночі, лише зрідка вилазили на поверхню. На дворі падав дощ, тому заночували у "Залі Кордицепсів". Періодично заражені мухи сідали на нас, а з грибів-кордицепсів скапувала волога і ми жартували з того, чи проснемося зранку із пророслими з тіла грибами-паразитами... :)))
"ОКО ФАРАОНА" - написи минулого столітття на стіні ходу.
Малюнок якогось чоловічка та ініціали В.М.О. 1961 року.
Хрущева похильня
На другий день перейшли до іншої копальні - Хрущевої похильні, вхід до якої знаходиться в пагорбі зі сторони Підділля. Вона дещо об'ємніша та більша, сумарна довжина складає близько 180м. В ній є два разгалуження і так само закиданих під верх породою. Теж спробували їх пройти і знову закінчувалися вони безнадійно, тут хіба загнати бригаду "копатєлів" і викопати її фактично заново:) Правда у другому повороті у правій вітці в одному місці пройшли фактично до кінця - до контакту пісковик-аргіліт з якого видніється пласт вугілля. Перепад вхід -кінець (до якого дійшли) склав близько 8-10м.
Перше розгалуження в Хрущевій похильні на відстані 25метрів від входу.
Штреки Хрущевої похильні значно вищі, в деяких місцях можна рухатися майже в повний зріст, середня висота - 1.3м.
Про цю похильню відомо вже значно більше. Копалася вона у 1944-1960 роках під керівництвом звичайного сільського газди Василя Андрійовича Хруща. Звичайними лопатами копати пісковик не вдавалося того дряпали стіни кільгофами, створюючи глибокі шрами-ребра, від цього і пішла назва "шрамати". Пошрамлені стіни - характерна риса цих копалень. Пласт виявився надто вгорі і шахтарям прийшлося копати похильню справді "похилою" :) За зміну тоді видобували не більше 5-6 центнерів вугілля. Після трагічного випадку у 1957році на сусідній шахті, такий приватний вуглевидобуток у Джурові та регіоні почав припинятися. А згодом за нерентабельністю ліквідували і "націоналізовані" шахти біля Коломиї. Так припинилася історія добування бурого вугілля на Прикарпатті.
Також проводилися пошукові роботи Львівським ГРЕ на перспективність у цьому регіоні. Результати від'ємні.
Друге розгалуження похильні на відстані 90м від входу.
Пробуємо прокопати -пролізти хід у лівій вітці першого розгалуження.
Ходи в похильнях прокладені переважно у товщах пісковика рівнозернистої структури. Фактично - це дно міоценового моря, що існувало тут 20-15млн.р. назад. В одному місці на стіні штреку можна спостерігати скид - форму розривної дислокації переміщення пластів (позначено червоним). Дещо вище над ним, на стелі - скам'янілі залишки рослинності (отже, вище - це вже не дно моря:).
Темно-буре утворення - скам'яніла гілочка якій пару мільйонів років. Багато таких "гілочок" і утворили буре вугілля.Таке залягання скам'янілостей говорить про різко мінливу природу того часу.
На цьому фото можна роздивитися декілька скам'янілих листків дерев та іншу скам'янілу рослинність.
Повернулися додому аж на третій день. Після копалень я знову навідувався до Мирослава Степановича і ми разом ламали голову над тим, для чого і як засипали ходи в похильнях. В селі ще живуть шахтарі які працювали в копальнях. Можливо, нам ще вдасться "витягнути з них слово".
На плані червоним відмічено допройдені нами частини Хрущевої похильні, в сумі це склало близько 20 додаткових метрів. Скан із книги Атаманюка М.С.
В сумі довжина всіх ходів Брусневої похильні склала близько 90м.
P.S. Моя перша топозйомка і пригадування уроків геометрії та креслення, тому сорі за неохайність :)
Зразки вугілля із копалень Джурова в домашній колекції. Коли торф спресовується, то утворюється крихка коричнева речовина під назвою "лігніт", або буре вугілля. Невисушений торф має 90 відсотків води, лігніт - лише 50, тому попадаючи на поверхню він висихає і легко кришиться, розсипається.
матеріал з:
http://magnovskyi.livejournal.com/38515.html
|
