А Джурів , Джурів, Джурів
всю пам"ять мою збурив
про двійко тих шкільних юнацьких літ.
І те моє дворіччя,
суцільно романтичне, 
подібне чимсь на яблуневий цвіт.

Хотів би відтворити
стежки, слідами вкриті,
що бігли між дерев по бережку.
Зізнаюсь, не вдається.
То та, то та десь рветься,
чи пада разом з берегом в ріку.

У Рибницю бурхливу, 
у те маленьке диво,
що іноді стражда на грандіоз.
Ото вже справжній ризик,
коли вона сюрпризить
і виверта коріння довгих лоз.

Чи так ще хтось уміє ?
Ті звуки веремії
не вивітрять з душі глибокий слід.
І Джурів, Джурів, Джурів,
що пам"ять мою збурив,
Приходить, як ріка, крізь товщу літ...

(С) Василь Клічак, 10 . 04. 2018