Пт, 29.03.2024

Теми розділу
Статті про Джурів та його мешканців [55]
Цікавинки [22]
Молитви [17]
Позитив [3]
Для підняття настрою
Авторизація
Меню сайту
Міні-чат
Для ознайомлення
Наше опитування
Оцініть цей сайт
Всього відповідей: 115
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Наша кнопка
 Сайт села Джурів
Код кнопки:

Головна » Статті » Статті про Джурів та його мешканців

Земля і люди

Купи мені солодке фівкало

- Візьми фотоапарат, - каже сусід Василь Дідух, - і ходімо в поле. Там сфотографуєш мене серед високих і густих бур’янів. Знаєш, як підпишемо?

- Як?

- А так: ось наші землі, а тим часом у нас продають усе з Польщі. Цибулю, часник, капусту, моркву, м’ясний фарш, курячі стегенця, смалець.

 

Проста

пропозиція

Не обробляється сьогодні доволі велика частина полів. Вирощують люди лише стільки городини, щоб вистачило для власних потреб.

Але будь-хто з селян скаже: якби зараз був нормальний збут продукції, всі поля ожили б. Навіть за умови дуже дорогої солярки і високих цін на обробіток ґрунту.

Чому ж не можна збувати продукцію? Бо ніхто в країні цим не займається. І яка користь з виборів до верховної ради, якщо там залишились ті ж самі обличчя? А це ті самі депутати, які голосували на сесії ВР за те, що до України можна завозити всіляку сільськогосподарську продукцію мало не з цілого світу. Чому голосували так, більш ніж зрозуміло: бо самі цим завезенням займаються і мають чималі навари.

Селяни ж через це бідують. Села занепадають, роботи і грошей нема. Повні торби з городиною спробуй двигати по автобусах і поїздах, щоб до Чернівців чи Коломиї на базар дістатись.

То як бути далі?

Мешканець Джурова Мирослав Атаманюк бачить доволі просте розв’язання проблеми.

- Варто би, - пропонує, - створити в країні систему заготівель сільської продукції.

У селі це мало б виглядати так. Приїжджає до того ж Мирослава Атаманюка працівник заготівельної фірми і укладає договір. На що? На заготівлю, наприклад, картоплі, кукурудзи, овочів, на кабанчика, кроликів. Запитує гість пана Атаманюка, що йому привезти, можливо, насіння, мінеральних добрив чи якихось хімічних чи біологічних препаратів.

Восени той же заготівельник приїжджає знову і забирає від господаря всю договірну продукцію за середніми базарними цінами.

 Коли розповів про це Ганні Горук з Любківців, вона не стрималась:

- Так можна нагодувати і Україну всю, і Европу.

 

Селяни знають...

Жодний шматок поля не дармував би, це точно.

Коли головою Снятинської райдержадміністрації був Степан Максим’юк, про таку ось систему заготівель говорилося не раз. Але справа так і не зрушила з місця. Причина в тому, що вона не може існувати в окремо взятому районі. Просто нікуди було б дівати заготовлену продукцію.

- Треба прикрити кордони, - каже Василь Дідух. – Безглуздо ввозити до України ту продукцію, яка вирощується і у нас, до того ж, набагато якісніша.

- Треба продавати селянам трактори і солярку за пільговими цінами, - вважає Ярослав Корж.

- Треба, щоб хтось організовано займався поновленням насінництва картоплі, кукурудзи, городніх культур.

- Треба...

Так, селяни добре знають, як можна врятувати село від занепаду. Але ось хто мав би зайнятись цим рятуванням? Місцевій владі це не під силу, а верховна те й робить, що створює і розпускає коаліції, проводить вибори і референдуми. В таких умовах хоч хором кричи – ніхто не почує…

І не чує. Земель тим часом ореться все менше й менше. Сільський голова Олешкова Микола  Левко повідомив, що облугує вже близько половини земельних паїв.

 

Звідки неповага

до землі

Був колись у Любківцях Лесьо Андріїв, він будував хати. Якось майстер звернувся до молодого дужого чоловіка:

- Ходи зі мною хати класти.

- Пішов би, але тітка моя заслабла і землю свою передала мені. Пороблю трохи.

- Аби’с знав, - мовив на те Лесьо Андріїв, - що коло землі ще ніхто ні до чого не доробився.

То були ще ті часи, коли в селі ніхто не купував цукерків. Старші йшли на базар, а діти просили:

- Тату, мамо, купіть мені солодке фівкало.

Можна було пофівкати, поки воно не розтавало в роті. Відтоді минуло 40 чи цілих 50 років, а село багатшим не стало. Скоріше – навпаки. Життя до того подорожчало, що селянинові залишається хіба що лиш фівкати.

Земля опинилася справді в такій непошані, в якій ще не була ніколи. І це найкращі в світі чорноземи! З Києва ось уже скільки часу тільки й чути, що пора скасувати мораторій на продаж землі. У верхніх ешелонах влади, однак, ніхто й словом не обмовиться, що землю не продавати пора, а пора старанно обробляти. Щоб мати продукцію і годувати свій народ, а не возити з-за кордону всяку всячину.

На жаль, поки що пани в Києві не відчувають селянських бід. Селяни ж те й роблять, що злиденно фівкають.

 

Ярослав Нарган

Українська газета "Час" - http://www.chas.cv.ua/
Категорія: Статті про Джурів та його мешканців | Додав: Admin (12.08.2009)
Переглядів: 1077 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Джурів 
Завантажуємо курси валют від minfin.com.ua
Українське ділове мовлення. Календар свят